Делятинська реконкіста.

                                                                                                                      Тарас ПРОХАСЬКО

Сага Михайла Клапчука більше нагадує чудасії середньовічних хронік, ніж реалії ХХ століття. Опинившись на Делятинщині  щойно 1969 року, репресований історик і археолог, краєзнавець і розвідник відкрив світові територію, площа котрої є однією десятою Хорватії чи Латвії, половиною Ямайки і Лівану, співмірну з Трінідадом і Тобаго, на якій вміщається два Люксембурги, десять Сингапурів, сто Сан-Маріно....

На відміну від набагато толерантнішого європейського середньовіччя, п’ятнадцять років після повернення з Казахстану Клапчук постійно перебував під наглядом КДБ, цілий час підозрювався у шпіонажі, був позбавлений можливості працювати за фахом, а його  фундаментальні монографії попросту прикрашали собою реєстр творів, заборонених для публікації.

Життєпис науковця-дослідника може рівнятися хіба що з історіями життя універсальних геніїв епохи відродження. Михайло Клапчук народився 1920 року у Корчеві на Коломийщині. Ледве вижив, переборовши дитячі слабості. Робив звичні для сільських дітей важкі роботи. Після початкової школи вчився у славетній Коломийській гімназії. У п’ятнадцять років вперше проявилися зацікавлення, яким він присвятив усе своє життя – знайдені Михайлом уламки трипільської кераміки потрапили до музею „Гуцульщина”. Він брав участь у розкопках під керівництвом Ярослава Пастернака, котрий віднайшов давній Крилос.

Після гімназії став єдиним слухачем археологічного відділу Львівського університету, працюючи одночасно лаборантом на кафедрі археології. Незадовго став членом підпільної Спілки націоналістів поневолених народів. Був присутнім при акті оголошення віднови української державності 30 червня 1941 року, працював провідником націоналістичного студентства Львівського університету, короткий час студіював у Відні.

1942 року, вже у Корничі, Клапчук зблизився з Василем Андрусяком „Різуном”, котрий доручив Михайлові військову розвідку при проводі округу. З того часу  науковець став висококваліфікованим розвідником. Робив топографічні зйомки, укладав звіти і плани, збирав дані про німецькі гарнізони і вивчав переміщення ковпаківців, викладав мистецтво розвідки і курс прикладної топографії у школах УПА, займався щоденною організаційною роботою, ще й заснував Інститут націоналістичної освіти.

22 червня 1944 року його арештувала радянська контррозвідка „Смєрть шпіонам”. Після допитів, на яких не з’ясувалося найголовнішого, військовий трибунал 16 вересня того ж року присудив Михайлові Клапчукові десять років таборів особливого режиму і п’ять років заслання. Номер СЄ-214 перебував у таборі в Джезказгані. В січні 1954 року став одним з ініціаторів табірного повстання. Врешті був звільнений у червні 1954 і відправлений на заслання в Караганду.

У Казахстані він затримався трохи довше. І зробив для нього майже стільки, як і для свого родинного життя. Там він одружився з Юстиною Станіщук, там народилися усі четверо дітей, там Клапчук закінчив історичний факультет і виявив триста археологічних об’єктів (у тому числі дві найдавніші палеолітні стоянки, які відразу видовжили історію казахів на кілька тисячоліть). І щойно 1969 року ціла сім’я повернулася на Україну, на батьківщину Юстини, до Делятина.

Вроджений і професійний дослідник Михайло Клапчук взявся за ретельне вивчення нової землі.  Здається, аж тепер мистецтво розвідки придалося вповні. Бо йому доводилося діяти  в умовах, зближених до фронтових. Працюючи фотолаборантом Делятинського лісокомбінату, він безперервно розкопував, визбирував, віднаходив, записував, розпитував. Час від часу добрі люди з комбінату, з обласного музею, виписували Клапчукові якісь відрядження, щоби полегшити йому існування дослідника і батька великої родини.

Тим часом Михайло Клапчук відкрив 170 археологічних об’єктів, записав п’ятсот пісень, зібрав систематизовану колекцію писанок, кептарів, вишивок, різьблених столів, написав кілька невиданих монографій з різних спеціальних галузей історії Делятинщини. Його архіви документів і нотаток поскладані у тисячі папок. Його гіпотеза про транскарпатський шлях захоплює досконалістю аргументації, масштабом мислення і незаперечно утверджує наш гірський край у найдавнішій історії континенту.

1978 року Михайла Клапчука ще раз арештували і кілька місяців возили таборами Мордовії. Правдоподібно, що тоді його було опромінено. Справжній володар і знавець цього краю помер від раку 1984 року.

А у вересні 2007 син Михайла - Володимир Клапчук видав спільне з батьком історико-географічне дослідження „Делятинщина”. Заочна співпраця двох учених-дослідників втілилася у фоліант, в якому так ретельно описано і проілюстровано минуле того, що насправді називається Делятинщиною, а не Яремчанщиною чи Надвірнянщиною, після чого Делятин, Дора, Воронєнка, Ворохта, Заріччя, Поляниця, Татарів, Микуличин, Добротів, Ямна, Білі і Чорні Ослави, Верхній і Середній Майдан, Саджавка, Ланчин, Яблуниця, Чорний Потік, Ланчин, Лоєва, Луг, Красна, Заріччя і Яремче можуть бути впевненими у своєму майбутньому.

- Прекрасная рецензия и глубоко человечное, по-землячески честное,  светлое эссе-биография.

Сайт благодарен журналисту передовой газеты «Галицький Кореспондент», писателю и просто хорошему человеку Тарасу Прохасько за предоставленные нам профессиональные материалы.

                                                                                                          ВОРОН СС