Тетяна  ЄРУШЕВИЧ

Культурні типи

 

Принаймні з моменту другого пришестя екс-мера Зіновія Шкутяка в 2002 році кожному франківчанину відомо, що Франківськ - страшенно європейське місто. І не лише через кілька випадково вцілілих від єврозабудови архітектурних пам'яток. Не лише через трагічні монументи Франку й Чорноволу.  Не через численні врочистості з приводу ювілеїв, річниць і роковин.  Навіть не через галицькі бали й модні благодійні аукціони… Бо ж головне - це люди, носії й творці, чи, як їх дещо незрозуміло величають, діячі культури.

Франківськ - страшенно культурне місто…

 

Бо за кількістю діячів на одиницю населення ми показуємо не гірші результати, ніж за обсягами зданих будівельних квадратних метрів - у трійці лідерів. Діячі повсюди: на Вічевому майдані вони закликають, біля "Надії"  вшановують, по Шевченка врочисто проходять, на Чорновола покладають, на кафедрах викладають, у кав'ярнях тусуються, в кабінетах піклуються, в телевізорі замислюються, на сторінках газет не можуть змиритися…

Для полегшення орієнтації в нашому гамірному культурному ярмарку "ГК" розробив типологію діячів за їхніми структурно-функціональними ознаками. Як і кожна типологія, вона умовна, але, сподіваємося, помічна. Будь-які збіги з реальними персонажами лише  видаються випадковими.

 

"Освітяни"

Культурні діячі цього типу нерідко пов'язують свої долі з вищими навчальними закладами. Пересічний  представник цього типу може носити один радянський светрик кілька років, але при цьому їздити на недешевій автівці, мешкати у власному котеджі і перебирати харчами.

Інтелігент-викладач віддає науці душу й тіло, проте викладає він, безумовно, лише для себе-коханого. Студенти в здебільшому не розуміють предмету викладання, але його це жодним чином не бентежить. Відтак має зі студентами напружені стосунки, проте не відмовиться "здоїти" гроші у неука. Способів чимало - від звичайного хабара до збуту брошурок власного авторства за явно завищеною ціною. При цьому - від студента, який розуміє його предмет, він ніколи не візьме грошей. Бо він - еліта.

Також трапляються серед інтелігентів так звані викладачі-заздрісники. Протягом усієї викладацької діяльності вони намагаються позбавитись сільської манери говоріння - ясна річ, безуспішно. Такий культурний діяч протягом однієї лекції (розмови) встигає обговорити принади усіх решти культурних діячів. Зрозуміло, що кут зору він вибирає нещадно критичний. Наприкінці лекції (розмови) висновок напрошується один: окрім нього одного, в усьому місті інтелігента більше не відшукати.

 Варто виокремити ще один підтип серед інтелігентів - перебіжчика. Цей культурний діяч свято відданий університету, при цьому палко бажає бути центровим і в загальній культурній тусовці міста. При цьому він настільки переймається думкою як перших, так і других, що часто-густо поводиться не надто адекватно. Однак перебіжчик завжди твердо впевнений, що усе, що пов'язане з його персоною, мусить бути надзвичайно цікавим усім навколо.

Усіх інтелігентів об'єднує повна апатія, зумовлена лінощами, до усіх культурних подій, що відбуваються у місті. Вони їх в'яло ігнорують. Відтак усі їхні судження про сучасну міську культуру найчастіше залишаються абсолютною теорією.

 

"Химерні"

Легко здогадатись, що найпопулярнішою забігайлівкою у цих культурних діячів є арт-кафе "Химера". Вони, на противагу першим, завжди у центрі культурних тусовок. Дарма, що майже завжди такі культурні події завершуються не вельми культурно. Ці люди не пропускають жодної "химерної" імпрези, а якщо і пропускають, усім здається, що вони там були. "Химерних митців" у місті називають елітою. Проте ця еліта не гребує звичками простих смертних.

Оскільки кожна культурна тусовка ніколи не завершується без розпивання спиртних напоїв, то "митців" можна розпізнати за випивкою. Їхній напій - коньяк. Причому вони легко і невимушено переходять з дорожчого коньяку на яку-небудь "Десну" і від цього ореол їхньої "елітності" чомусь не зникає. Відрізняються "митці" також дещо пофігістичним ставленням до життя.

Водночас "митець" дасть вам вичерпну відповідь на усі питання, що стосуються постмодернізму, навіть якщо він уявлення не має, що це таке. Нові трактування цього явища він з легкістю вигадує на ходу. Деякі з "химерних митців" — затяті блогери. У власних блогах вони провадять найрізноманітніші культурні дискусії. Також у цій тусовці є чіткий поділ на "своїх" і "чужих". Відтак потрапити до числа обраних не так вже й легко.

 

"Посадовці"

Сіра, навіть дуже сіра речовина місцевого культурного прошарку. Вони непомітні, але дуже численні. Недооцінювати їхнього впливу не варто: вони сидять на бюджетних грошах на культуру — фестивалі, концерти, книговидання, премії... Сваритися з ними зазвичай не ризикують. Зрозуміло, що єдиний сутнісний зв'язок цих діячів із культурою - запис у трудовій книжці.

Майже усі вони носять болотяного кольору базарні костюми, куплені зі знижкою. "Культурник-посадовець" неодмінно слухає радіо-"колгоспник" у своєму кабінеті. В який би чиновницький кабінет ви не зайшли, вас переслідує відчуття "дежавю", адже, починаючи від облич, одягу, інтер'єру у кабінеті, завершуючи манерою говоріння і мисленням - все однакове.

Підлеглі не відрізняються від керівників. Вираз обличчя у них однаковісінький. Бо їх об'єднує мета, різниця лише у відстані до неї. "Культурник-посадовець" (навіть той, який вже посмакував відкатом) нерідко харчується "Мівіною" чи варить бульбу кип'ятильником прямо в своєму кабінеті. Улюбленою справою "культурника" є тицяння роздруківок з власною зарплатнею. Усі, як один, дуже люблять скаржитись на життя. Від культурного процесу тримаються якнайдалі. Вони не читають навіть ті книжки, які видають за кошт обласного бюджету і авторів яких нагороджують місцевими преміями.

 

"Екзоти"

            Культурний діяч цього типу найбільше любить, щоб любили його. Він патологічно прагне бути у центрі уваги. Заради цього інколи погоджується на репутацію клоуна. При цьому таке явище, як епатаж, не визнає в принципі. Екзот носить відтягнуті на колінах брюки і не гребує лузанням насіння на вулицях міста. Полюбляє повчати юних курців, лапати молоденьких дівчаток за ноги, заговорювати з незнайомими на суспільно-політичні теми.

Повчання екзота часто переходять у відверту лайку. На творчих зустрічах екзот миттєво приверне увагу до себе, навіть якщо він сидить у залі. Серед найдієвіших методів - викрикування непристойностей.

Екзоти вважають себе справжніми мачо і не впустять жодної можливості "покавалєрувати". У кожного екзота є свій фан-клуб. Зі своїми прихильниками екзоти провадять дискусії на тему відродження української культури, переважно - у центрі міста. Часто екзоти є членами різноманітних спілок України. Закономірно, що усі вони - люди публічні, нерідко з'являються на телеекранах.

 

P.S.     Ага. Ледь не забули: у Франківську справді є кілька осіб, що творять
           сучасну культуру. Але їх настільки мало, що про виокремлення в тип
           говорити не доводиться.

 

Тетяна  ЄРУШЕВИЧ

           Вариант статьи в газете "Галицький кореспондент" - № 12 27 марта 2008 г.

 

 

P.S.  от редакции Сайта   (Ворон СС) :

 

Старому разведчику и добавить больше НЕЧЕГО …

 

 

«Культурні типи» - это именно «культурные» типы или некие скользкие типчики в НАШЕЙ с Вами священной славянской культуре !

Спасибо тебе, ТАТЬЯНА, за юный, свежий, непредвзятый, взгляд на благополучно скрываемую и удобно закамуфлированную проблему, которая уже приобретает свойства злокачественной опухоли!

Ты рассекла это гнилое «заливное» яблочко с хирургической точностью честного журналиста - именно в том месте, где и необходимо.

 

Но, к нашему всеобщему сожалению, эта культурная проблема не решается «за чашкой кофе» …

 

 

 

 

 

Наш САЙТ предлагает ВСЕМ,

 

кто имеет полезные гуманитарные идеи, касающиеся оздоровления гуманитарных наук Украины - всем Богом одарённым людям любого возраста и профессии, любой национальности и вероисповедования - ПРИСЫЛАЙТЕ  НАМ  свои материалы !!!

ВСЕ  ВАШИ ПРЕДЛОЖЕНИЯ  найдут место на странице нашего Сайта, которая будет специально создана для  ВАС;  Ваши материалы будут отданы на рассмотрение общественному мнению - без цензуры, правки и купюр, без оглядки на задеваемые «авторитеты» - именно в том виде, в каком они поступят в нашу почту - если они не противоречат естественным правилам общечеловеческой морали и не имеют прямых коммерческих требований.

 

С уважением,  ВОРОН  СС