меню
ФОТОГАЛЕРЕЯ ВОРОН: Некнига Невелеса ВОРОН: Тайна стоит жизни
ВЕСЕЛА НАЙДЕНОВА ЯРОСЛАВ ЯНОВСЬКИЙ Тетяна Єрушевич: Культурні типи Дмитро Дорошенко: Опришки
  Франик - Наталчиними очима Загадкова стихія Прохаська

Дмитро Дорошенко.   Нарис історії  України  (фрагмент)

 

 

ГАЙДАМАЦЬКІ  РУХИ  В  ГАЛИЧИНІ  (ОПРИШКИ)

 

 

Гайдамацтво, як форма активного протесту проти несприятливих умовин суспільного ладу, мало анальоґічні собі явища і в житті деяких інших славянських народів, наприклад, у сербів, де «гайдуки» та «ускоки» вели партизанську боротьбу проти турецького панування. Таке саме явище, як гайдамацтво, знали також і західньо-українські землі, Галичина й Буковина. Тут тільки цих партизанів називано інакше: «опришками» або «левенцями».

Ґрунт, на якому виросла діяльність опришків, був той самий, що й на Україні наддніпрянській: незадоволення народньої маси з свого соціяльно-економічного становища й шукання якогось виходу. Сильніші й активніші натури знаходили цей вихід у розбійництві, яке зверталося проти пануючих верств. Через це в очах народньої маси ці розбійники оточувалися ореолом, як месники за народні кривди; маси їм спочували, ідеалізували їх, НЕ вважаючи на те, що від розбишацтва опришків дуже часто терпіли тільки пани, купці і взагалі люди багаті, але й звичайні бідні селяни.

На початку XVIII століття обставини склалися для діяльности опришків знову дуже сприятливо. Шведська війна, потім повстання Ракочія в сусідній Угорщині сколихнули глибоко життя краю й винесли на його поверхню багато авантуристичних елєментів, котрі були раді всякому заколотові, всякому неспокою.

Покуття - південно-східній кут Галичини, який прилягає до Карпат та старої молдавської (гр…яниці   (???)  й де найбільше водилися опришки, був якраз тереном міжусобної боротьби між воєводою Йосифом Потоцьким, який стояв за кандидатуру Станіслава Лещінського, й між гетьманом Сєнявським, який стояв за Авґуста Саксонського. В 1718 році Сєнявський за допомогою москалів збройною рукою здобув місто Станиславів від Потоцького. Пізніше настала анархія в Польщі за панування Авґуста III, й знову обставини сприяли всякому заколотові.

Ґеоґрафічні відносини підкарпатських областей дуже сприяли розвиткові діяльности опришків: погряниччя Польщі, Молдавії й Угорщини, високі гори й густі ліси, які давали добрий притулок для опришків. Розбиті на одному боці Карпат, на польській території, опришки переходили на другий бік, до Молдавії чи до Угорщини й переховувалися там, доки минала небезпека. Тоді верталися назад і знову бралися за своє ремесло. Ні один із трьох погряничних урядів ніколи не провадив проти опришків якоїсь скомбінованої акції, й це було опришкам на руку.

Соціяльно історією опришківства в Галичині занявся ще в половині XIX ст. відомий польський учений Авґуст Бєльовський. Пізніше написав про опришків цілу моноґрафію український учений Юліян Целевич. Матеріялом для нього служили архівні справи про тих опришків, які судилися в станіславівському трибуналі в першій половині XVIII віку.

Целевичеві вдалося простежити діяльність цілого ряду опришківських ватажків. Найславнішим із усіх опришків, імя якого залишило глибокий слід у народній поезії, був Олекса Довбуш, який виступив на історичній арені під кінець 30-х років XVIII ст. Батько його був бідний селянин у Печеніжині. Олекса Довбуш пішов до опришків у 1738 році. Він рідко нападав на селян, а все більше на жидів і на панів. В його банді були гуцули й мадяри.

Полковник Пшелуський мусів робити проти Довбуша цілу експедицію. Він вистежив гніздо опришків у горах і напав на них уночі. Кілька опришків попало в полон, але сам Довбуш утік. Полонених ждали тортури й страта в Станиславові. Довбуш устиг помстатися на місцевих людях, які його зрадили, але сам загинув 1745 року при романтичній обстанові, яка дала багату поживу для народніх пісень.

Але опришки не переводились аж до самого переходу Галичини під Австрію. Найбільше вплинули на їх зникнення реформи цісаря Йосифа II, які трохи підняли добробут і правне становище селянської маси. З того часу опришківство перейшло в звичайне індивідуальне розбишацтво, позбавлене всяких прикмет соціяльної боротьби.

Так на всіх українських землях, які були під Польщею, однакові причини політичного й соціяльно-економічного характеру привели до появи дуже подібних до себе явищ народнього протесту. Але ані гайдамаччина, ані ще менше опришківство, не могли вплинути на зміну долі української народньої маси під Польщею. Польська Річ-Посполита вже в половині XVIII віку стала явно хилитися до упадку. Врятувати її могли тільки широкі й ґрунтовні реформи в царині політичного, суспільного й реліґійно-національного життя. До таких реформ і почали братися найосвіченіші й найпатріотичніші елєменти польського громадянства.

Але вже було запізно.

 

====================================================================

 

 

Дмитро Дорошенко

НАРИС ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

(фраґменти з книги)

 

©  "Дніпрова Хвиля", Мюнхен - 1966.  "Глобус", Київ - 1992.

ФОТОГАЛЕРЕЯ ВОРОН: Некнига Невелеса ВОРОН: Тайна стоит жизни
ВЕСЕЛА НАЙДЕНОВА ЯРОСЛАВ ЯНОВСЬКИЙ Тетяна Єрушевич: Культурні типи Дмитро Дорошенко: Опришки
  Франик - Наталчиними очима Загадкова стихія Прохаська
www.000webhost.com